Доля людська – химерна й незбагненна річ, бо ніхто напевно не може сказати, чого в ній більше: збігу обставин, невідворотності чи власного вибору, за який маємо відповідати і перед собою, і перед іншими.

Мабуть, почесно творити власну долю, упевнено вибудовувати її, крок за кроком осягаючи  розумом усі міри та величини. Мабуть, почесно творити власну долю, упевнено вибудовувати її, крок за кроком осягаючи розумом усі міри та величини. Та як же солодко йти за покликом серця, даруючи далі все, чим багата неспокійна, щира душа. Хто знає, як краще, адже мудрими не народжуються, а стають. Помиляючись, захоплюючись, працюючи.

Життя й кохання у віршах В. Белі – справжні: сумуючи, згадуючи збігле, звертаючись до власної душі, ліричні герої майстерно й делікатно «вчать» сприймати перебулі радощі та болі філософськи, а ще – дякувати долі за тепло літа, красу осені, чарівність зими, неповторність весни.

Провідні теми творів збірки – доля українського села, війна на сході України, філософські роздуми про сенс життя, людські взаємини, кохання.

Книга надрукована видавництвом «Полтавський літератор» тиражем 200 примірників.