Днями в Україні згадують одну із найтрагічніших подій, яка відбулася на її теренах – 82 років тому у київському урочищі Бабин Яр нацисти розпочали масові розстріли мирних громадян. Серед них були переважно євреї, а також роми, учасники радянського підпілля і партизанського руху, в’язні Сирецького концтабору, члени організацій українських націоналістів. Це не була одноразова акція. Упродовж двох років нацистської окупації це місце стало останнім більш ніж для 100 тисяч представників нашого народу.

Варто згадати те, що власні «Бабині яри» існували у кожному українському регіоні. Полтавщина – не виняток. У цій статті ми пропонуємо стислий огляд подій, які відбувалися на Полтавщині у окупаційний період (1941-1943 рр.) та призвели до масової загибелі мирного населення нашого краю. 

Прихід до влади у 1933 р. в  Німеччині нацистської партії та її одіозного керівника А. Гітлера призвели до зміни векторів у зовнішній та внутрішньодержавній політиці. У своїй головній праці «Майн Кампф» («Моя боротьба») лідер  німецької держави обґрунтовував основні засади бачення світобудови. У вираженні ідей про нібито вищість німецької раси над було зроблено чіткі ідеологічні настанови. Євреї та роми, гомосексуалісти, інваліди, невиліковно хворі, інші народи, нації та соціальні групи оголошувалися «недолюдьми».

Слово «голокост» походить з англійської мови і означає винищення, всеспалення. У світовій історіографії так прийнято називати геноцид євреїв під час Другої Світової війни, політику так званого «остаточного вирішення єврейського питання».

Не буде перебільшенням сказане те, що цей період був найтрагічнішим в історії єврейського народу. Як слушно зауважував лауреат Нобелівської премії письменник Еллі Візель, який так прокоментував цю ситуацію: «Не всі жертви нацизму були євреями, але всі євреї були жертвами нацизму. Взагалі, німецька агітаційна машина з початку відкриття Східного фронту (і на сторінках полтавської періодики в тому числі) наввипередки характеризувала устрій СРСР не інакше, як «жидо-большевизм». Країна Рад зображувалася як суцільний концентраційний табір, де заправляють «енкаведисти та жидокомісари». Зустрічаються і анекдоти, які носять відверто антисемітський характер. Німецьким окупантам як представникам та носіям вищої цивілізаційної місії відводилася роль «рятівників народів Європи від жидо-азіятського чобота.

Так у окупаційній газеті «Голос Полтавщини» від 02 листопада 1941 р. поряд зі статтями про успіх німецької зброї на Східному фронті (нагадаємо, в той період німці максимально близько підійшли до  м. Москви та існувала реальна загроза її захоплення) увагу привертає карикатура з підписом Хто це? ... Чудні діла творяться в Кремлі... Жидова тікає з потопаючого корабля..   

До війни лише у Полтаві проживало більше 22 тисяч євреїв, вони складали 1/6 частину довоєнного 130-тисячного населення міста. Багато з них жило в центральній частині міста на вулиці Новопрокладеній (до речі, у післявоєнний період отримала назву класика єврейської літератури Шолом-Алейхема). В основному це були рядові громадяни, які працювали у сфері обслуговування. За професійною ознакою це були перукарі, годинникарі, фотографи, взуттьовики, торгові працівники та ін. Багато з цих людей були впевненими, що німці під час окупації не будуть їх чіпати. Так, Зельман Львович Компан, який проживав на Монастирській вулиці в  м. Полтаві говорив, що німці – цивілізована нація. Окупанти розстріляли його в кінці листопада 1941 року  в період масових розстрілів єврейської громади міста. Про цей факт розповідала Ірина Георгієвна Ярова, сусідка.

Наслідки господарювання «висококультурної німецької нації» упродовж 1941-1943 рр. на Полтавщині виявилися дуже невтішними. 

Статистика невблаганна. Із більше 220 тис. чоловік, які були знищені у період німецько-фашистської окупації Полтавщини частка єврейського населення складала більше 22 тисяч, тобто близько 47% всіх євреїв Полтавщини, які проживали на її теренах станом на 01 липня 1941 р.

Результати про перебування гітлерівських військ та окупаційної адміністрації на наших теренах оприлюднювала  Державна надзвичайна комісія СРСР по встановленню і розслідуванню злочинів німецькими загарбниками Полтавській області.

Вдалося встановити, що 30 грудня 1941 р. головний лікар Кременчуцького табору для військовополонених німець Орлянд наказав вишикуватись 30 особам (стояв сильний мороз), серед них був 21 висококваліфікований лікар, більшість з яких були євреями (Крейніс, Форштейн, Місельмахер, Гольдберг, Костман та ін.). Всіх приречених роздягнули до нижньої білизни, а потім змусили копати яму. Після того, як справа була зроблена, Орлянд наказав напустити туди (в яму авт.) нечистот із вбиральні. У цих нечистотах полонених змусили викупатися, після чого поліцейським було наказано використати цих нещасних для чистки туалетів. Згодом всіх цих людей було розстріляно на подвір’ї табору. [3, арк. 2]    

Крім того, за спогадами жителя м. Кременчука В. Якимця, німецькі автоматники і поліція вдавалися до оригінального методу виявлення осіб іудейської національності. Восени 1941 р. на місцевому базарі всіх, хто там перебував, змушували вимовляти слово «кукурудза». У тих, хто вимовляв це слово неправильно, перевіряли документи. Їх саджали у вантажівки, вивозили за місто й розстрілювали.

 У м. Золотоноші 22 листопада 1941 р. німецький каральний загін під керівництвом начальника «гестапо» майора Кляуса, начальника польової жандармерії лейтенанта Рейнекке, командира «СС» штурбарфюрера Баусфранца та місцевих помічників  вчинили звірячу розправу над єврейським населенням. Німецьке командування наказано усьому населенню з’явитися з цінностями грошима та кращим одягом о 9 годині ранку до будівлі, де перебувало «гестапо». Акція проводилася нібито для евакуації населення до м. Кременчука, в той же день на всіх вулицях міста була виставлена сторожова охорона із і місцевих поліцейських. Вони проводили обшуки у власників квартир, де проживало єврейське населення та у сусідніх будинках. Під час каральних заходів було знищено  більш ніж 3500 чол. єврейського населення, в тому числі жінки, діти, люди похилого віку. Перед розстрілом окупанти всілякими способами глумилися над нещасними жертвами, виривали грудних дітей із рук їхніх матерів, травили їх собаками-вівчарками, нещадно били дубинками.

Свідок тих подій, мешканець м. Золотоноша у 1941 р. В. Куц розповідав: «...я особисто бачив, як німці спільно із поліцейськими гнали за місто єврейське населення, на шляху переслідування їх били дубинками, роздавалися крики дітей та дорослих, їх гнали до обриву і там проводили розстріл.. Розстріл проводився з 9 до 12 годин дня. ... Після розстрілу  я бачив, що німці одяг розстріляних вивозили на підводах до міста.    

Крім фізичного знищення вдавалися до різного роду обмежень, які мали соціально-економічний характер. Як-от, у розпорядженні Хорольського гебіткомісара шефу району у Покровській Багачці від 29 вересня 1942 р. повідомлялося про необхідність устаткування меблями   кабінетних і житлових приміщень для місцевого комісаріату. Далі наводиться список із меблів, інвентарю, посуду, які були необхідні для вжитку. «Усі ці речі слід, якщо можливо, вилучити з майна жидів. Коли цього майна не вистачить, слід провести конфіскації майна у цивільного населення. Жидівською мебеллю розпоряджається рейхкомісар і ця мебель переходить без оплати гебіткомісару... Моє розпорядження за опис жидівського майна залишається незмінним цим наказом», – говорилося  у документі.      

У пам’ятці «Про негайні завдання в роботі голів районів і міст (голів волостей і старост сіл)», датована 1943 р., призначалася для населення Миргородської районної управи. У п. 7 цієї пам’ятки сказано про те, що необхідно зробити список населення по національності. «Єврейськими списками» повинні були займатися жидівські ради. У п. 24 «Як поводитися з жидами» вказувалося на те, що необхідно створити жидівські ради для управління євреями. Жидівська команда була відповідальна перед німецькою військовою владою за виконання особами іудейського віросповідання всіх наказів та доручень.

Всі євреї, які досягли 14-ліття носили білу пов’язку із зображенням блакитної зірки Давида. Їм заборонялося після 18.00 виходити на вулицю.  На всіх підприємства, крамниці, власниками яких були останні, повинні були розміщуватися вивіски на німецькій та українській мовах: «Жидівське підприємство».     

Не можна сказати, що євреї виявилися пасивними жертвами гітлерівського режиму. Корінні полтавчани-євреї (загальна кількість близько 20 тис.) прийняли активну участь у боротьбі з нацизмом на фронтах, в партизанських загонах та в тилу. Серед них Герої Радянського Союзу генерал-майор Волькенштейн, майор Готліб, старший лейтенант Мац, молодший лейтенант Молочніков.

Багато євреїв зуміли витримати лихоліття війни завдяки небайдужим людям інших національностей. Полтавці виявилися небайдужими до трагедії народу. Вони активно допомагали знедоленим під час окупації, у буквальному сенсі рятуючи наших земляків єврейської національності. Нині цих людей називають праведниками світу. Праведники світу – це почесне звання, яке присвоює Ізраїльський інститут катастрофи та героїзму національного меморіалу Голокосту людям інших національностей із видаванням почесного сертифіката (диплома). Серед праведників світу близько 40 осіб із Полтавщини. Це Наталія Олександрівна Фільянська, Домна Малахівна, Глушакова Єва Воробйова, Анна Василівна Пузирьова, Володимир Іванович Шапошніков, Сергій Шапошніков та ін.    

У вересні 1943 року з території Полтавщини відбулося вигнання гілерівців. Нацистський «новий порядок» наказав довго жити. Разом із його крахом люди поверталися до вкрай непростого, але мирного життя. Була перегорнута і трагічна сторінка голокосту.

  9 серпня  2014 року у м. Кременчук поблизу будинку № 59 на вулиці Київській було урочисто відкрито пам’ятник жертвам Голокосту. Це в черговий раз є яскравим свідченням того, що проблема не забута і залишається актуальною. Світова історія, яка зіткана із полотна воєн і сучасні події показують, що відстань  від миру до війни мізерна. Голокост стає жахливим нагадуванням того часу та застереженням для сучасників.

 

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

 

1. Євселевський Лев. Нацистський геноцид щодо євреїв на Полтавщині та місцеве населення // Архівний збірник на посвяту 90-річчю Полтавської Вченої Архівної Комісії. – Полтава.: «Полтава», 1993. – арк. 225.
2. Голос Полтавщини. – 2 листопада 1941 року. – С. 4.
3. Котляр Валерий К 65-летию Холокоста в Полтаве // Атиква. Газета Полтавского благотворительного еврейского фонда «Хесед Нефеш». – листопад 2006 р. - № 11. – С. 1.

Державний архів Полтавської області (ДАПО). ф.р.3388, оп.1, спр.688,    арк. 2. Государственная Чрезвычайная Комиссия СССР по установлению и расследованию злодеяний немецкими захватчиками Полтавской области. Акт ущерба о зверствах и злодеяниях, совершенных немецкими захватчиками в г. Кременчуг Полтавской области.   

4. Ревегук В. Я. Полтавщина під німецькою окупацією (1941-1943). Нариси історії. – Полтава: Дивосвіт, 2015. – С. 46.
5. Державний архів Полтавської області (ДАПО) ф.р-2434, оп.1, спр.4, арк. 34-35. Покрово-Багачанська районна управа. Розпорядження гебіткомісара.
6. Державний архів Полтавської області (ДАПО) ф.р-2885,оп.1, спр. 22, арк. 24. Біликівська сільська управа с. Білики Миргородського району Полтавської області. Розпорядження Миргородської Районної та Земельної Управи, Німецького Командування і Гебіткомісара м. Миргорода про боротьбу з партизанами, притягнення до відповідальності за порушення труддисципліни і збір військової зброї та амуніції по Сільській Управі.
7. Державний архів Полтавської області (ДАПО) ф.р.-3388, оп.1, спр. 422, арк. 2. Государственная Чрезвычайная Комиссия СССР по установлению и расследованию злодеяний немецкими захватчиками Полтавской области. Акт ущерба о зверствах и злодеяниях, совершенных немецкими захватчиками в    г. Золотоноша Полтавской области немецкими оккупантами.

 

Вячеслав Сушко, старший науковий співробітник відділу інформації та використання документів Державного архіву Полтавської області