Передусім я хочу подякувати Чехії, подякувати лідерам і всьому чеському суспільству за підтримку України, за прийняття цього Саміту.

Я вітаю всіх вас – учасників і учасниць саміту Кримської платформи, її парламентського виміру, який робить нашу Кримську платформу особливо міцною, бо додає їй енергії демократичного світу. І це те, чим ми з вами докорінно відрізняємося від Росії. Її розрахунок завжди не на людей, не на єднання, а на підкуп або насильство. Ми ж робимо інакше. Ми об’єднуємо світ, об’єднуємо людей. Ми віримо в здатність кожної людини піднятися вище. І вище не над сусідом, а над обставинами. Хоч би якими страшними та безнадійними здавалися обставини, у людському характері – шукати й знаходити способи захищати життя. Та що більше нашої єдності, то швидше ми завершимо російську агресію надійним і справедливим миром.

Ми рухаємося до реалізації нашої мети більш активно, ніж будь-коли протягом уже майже десяти років спочатку гібридної, а потім і повномасштабної агресії Росії. І саме в Чорноморському регіоні, саме із ситуації навколо Криму найкраще видно, як наша тактика спрацьовує.

Пані та панове!

Я буду відвертим: для багатьох у світі Крим був аргументом, що повна деокупація нашої території нібито недосяжна. Російський контроль над Чорним морем і наявність флоту окупанта створювали ілюзію, що домінування Росії в Чорному морі нібито нездоланне. На додачу до цього через свідоме заселення Криму сотнями тисяч громадян Росії та масштабні репресії окупанта проти всіх форм свободи й опору могло виникнути враження, що Крим нібито упокорений.

Зараз ілюзії тануть.

Я просто нагадаю наші результати.

Перше – російський військовий флот більше не здатен оперувати в західній частині Чорного моря та поступово тікає з Криму. І це історичне досягнення. Нещодавно російський керівник був змушений заявити про створення нової бази Чорноморського флоту – точніше, для його залишків – на окупованій території Грузії, тобто в південно-східній частині моря, максимально далеко від українських ракет і морських дронів. Але ми їх всюди дістанемо.

Друге – для російських терористів тепер немає жодної безпечної бази та жодного цілком надійного логістичного маршруту в Криму та на окупованих частинах Чорноморського й Азовського узбереж. Станом на зараз ми ще не досягли повного вогневого контролю над Кримом і прилеглими водами. Але це буде. Це питання часу.

Третє – ми фіксуємо, що проукраїнські настрої в Криму стають усе більш відкритими навіть попри те, що Росія все ще контролює цю землю. Так само, як в усіх інших окупованих районах України, люди у Криму усвідомлюють, що Росія звідти піде, та чекають на Україну. Слабкість Росії стає гучнішою за страх окупованих людей, і ми чітко бачимо, що в Криму у нас є багато союзників.

Четверте – Україна змогла повернути Чорному морю роль безпекової артерії, від якої залежить глобальна продовольча стабільність. Без нашого аграрного експорту цінова криза на ринку продовольства й соціальний хаос стають загрозою для десятків різних націй на просторі від західного узбережжя Африки до Бангладеш, до Індонезії. Це наріжний камінь: коли зникає український експорт продовольства, руйнується весь глобальний продовольчий ринок. Спочатку разом з ООН і Туреччиною ми змогли запустити Чорноморську зернову ініціативу. Згодом додали гуманітарну ініціативу «Зерно з України». А коли Росія вирішила зруйнувати й таку архітектуру продовольчої безпеки, ми запустили нові тимчасові експортні маршрути з наших морських портів на додачу до нашого експорту через дунайський портовий регіон та «Шляхи солідарності» суходолом. Від початку роботи нового експортного коридору в Чорному морі зайшли на завантаження майже 50 суден, а заявлено на підхід ще понад 50.

І, нарешті, пʼятий пункт – ціннісний. Це те, про що варто нагадати саме сьогодні, у День Обʼєднаних Націй, коли 78 років тому набув чинності Статут ООН. Найповажніший міжнародний документ, який утверджує фактично базове право кожної нації – право на життя без агресій, анексій, терору. Колись, на початку російської війни проти України, багато хто був готовий заплющувати очі на захоплення Росією Криму. Мовляв, це заспокоїть агресора. Але, навпаки, це лише розпалило його амбіції, бо додало віри в безкарність. Ми займаємося демонтажем безкарності Росії – крок за кроком. Це дає й наша робота в ООН попри російське зловживання незаконно отриманим правом вето. Це дає й наша Формула миру, яка заснована на принципах і цілях Статуту ООН і яка поступово стає глобальною Формулою. Це дає робота міжнародних правових інституцій, зокрема Міжнародного кримінального суду, який видав ордер на арешт Путіна у справі про викрадення та депортацію дітей. Це дають санкції проти Росії. І це дає принципова підтримка від різних країн світу, різних лідерів для нашої держави та сміливості наших людей.

Зараз наше завдання – зберігати й посилювати тиск на окупанта. І мій заклик до вас простий – не зупиняйтеся на півдорозі.

Очищувати Чорне море від флоту терористів непросто. Але все ж значно простіше очищувати інформаційне середовище від пропаганди з Росії, яка досі намагається спотворити досягнуте нашою взаємодією та підірвати демократичний порядок. Потрібно зупиняти російську пропаганду. Це й нам допоможе, і збереже душі ваших людей, ваших суспільств.

Так само, як ми знищуємо логістику окупанта на території нашої країни, треба позбавити безпеки й логістику обходу санкцій проти Росії через будь-яких посередників – чи то держави, чи то компанії, чи то фізичні особи. Санкції повинні працювати, і я закликаю вас до парламентського контролю над відповідними санкційними режимами.

Наступний пункт – мотивація. І це теж зброя. Її треба заряджати. Я вдячний усім країнам, які справді готові підтримувати Україну стільки, скільки потрібно, у такому обсязі, який веде до перемоги. Наші люди мають бачити таку готовність, щоб їхня готовність битися проти окупантів залишилася максимальною. Зрештою, саме від цього залежить довготривала безпека всієї Європи: програш Росії – це ваша безпека, кожної нації, яка звикла до своєї свободи й звикла покладатись на те, що світ – не місце для агресорів.

Четверте – ми маємо дбати всі разом, щоб у світі не вибухали ще й нові кризи, зокрема продовольчі, енергетичні чи міграційні, і щоб наявні протистояння не ширилися тими чи іншими регіонами. З цього погляду великий ризик становить спалах жорстокості на Близькому Сході. Всі бачать, які сили можуть бути охоплені таким спалахом. І всі бачать, що цього варто уникати. Можна уникнути! І я закликаю вас підтримувати відповідні зусилля всіх лідерів заради збереження життів цивільних, хоч би де вони жили, та стабілізації всього регіону. Без стабільності там буде значно складніше досягти повернення миру у Європі. І, щоб закрити шлях до руїн на Близькому Сході, треба все ж таки відкрити шлях до звільнення заручників.

І ще одне, особливо чутливе для Криму.

Зараз у цьому саміті Кримської платформи, як і завжди, беруть участь представники й представниці кримськотатарського народу – корінного народу. Я закликаю вас почути біль цих людей. Народу, який уже кілька разів намагалися позбавити дому. Який пройшов через депортацію, здійснену Москвою. Який уже майже десять років перебуває в полоні в окупантів.

Спроби Росії контролювати Крим – це історія не лише про землю, не лише про військовий плацдарм, який був потрібен Москві в Чорному морі, щоб дестабілізувати сусідні регіони. Це історія про людей, які мають бути врятовані від усіх репресій. Це історія про політв’язнів, які мають бути звільнені з російських тюрем – жінки, чоловіки, молоді й старшого віку... Різні. Це історія про сім’ї, які заслуговують на захист. Це історія про культуру, яка має право на свій власний дім, вільний від загарбників, як і будь-яка інша людська культура. Будь ласка, памʼятайте про цих людей. Ніхто з них не заслуговує на те, щоб їхні долі «заморозили». І тому наша мета – це повна деокупація нашої землі. Повна, включно з Кримом. Маємо її реалізувати.

Я дякую всім вам за увагу, за цей саміт! Ще раз дякую за вашу участь, за вашу активність.

Разом ми наближаємо чесний мир!

Слава Україні!