Всесвітній День хоспісної і паліативної допомоги проводиться щорічно в другу суботу жовтня.

Його мета – підвищення інформованості світовоїгромадськості про проблеми паліативної допомоги та хоспісів, сприяння у створенні умов для того, щоб люди могли висловити свої думки про проблему;
підвищення розуміння медичних, соціальних, практичних і духовних потреб людей, які мають невиліковні захворювання та членів їх сімей; сприяння становленню та розвитку благодійних фондів, здатних підтримувати та розвивати рух хоспісної та паліативної допомоги.

Пацієнтами, які потребують паліативної медичної допомоги, є особи з хронічними невиліковними хворобами (онкологічними, серцево-судинними та судинно-мозковими захворюваннями, нейродегенеративними ураженнями головного мозку, пацієнти в термінальних стадіях туберкульозу, ВІЛ/СНІДу, цукрового діабету тощо).
Хоспіс є однією з форм паліативної допомоги. Це спеціалізована медична установа для догляду за невиліковно хворими людьми в кінці життя. Філософія хоспісу стверджує, що хоспіс – це не «будинок смерті», але «будинок життя».
Хоспісна та паліативна допомога – це не «допомога людині померти», а навпаки допомога кожному хворому, що страждає від невиліковного захворювання, прожити час що залишився, в найбільш можливих комфортних умовах. Паліативна медицина може суттєво допомогти у створенні
максимального комфорту для хворого і його сім’ї при ВІЛ-інфекції, онкологічній хворобі, тяжкій нирковій або серцевій недостатності, термінальній стадії легеневих захворювань, прогресуючих неврологічних та інших смертельних недугах.
Паліативна допомога може надаватися з урахуванням потреб і згоди конкретного пацієнта вдома, у поліклініці (як консультативна послуга) або в стаціонарних лікувально-профілактичних закладах будь-яких форм власності з використанням різних організаційних форм медичного обслуговування, у тому
числі, у денних та спеціалізованих стаціонарах (хоспісах або відділеннях паліативної допомоги).
Якщо хворий хоче одержувати паліативну допомогу вдома, медичні працівники можуть навчити його родичів, близьких або сусідів, які його доглядають, правильно давати призначені лікарем препарати, а також надавати інші види медичної й психологічної допомоги. Ті, хто доглядають за хворим,
також можуть звертатися, при необхідності, до медичних працівників за додатковою консультацією. Якість життя для важкохворого пацієнта — це комфорт перебування вдома чи в лікарні, відсутність болю, мобільність, можливість відчувати опіку, потрібність, повага до бажань людини, її часу, графіка та звичок. Це можливість жити так само, як до хвороби. Нехай менш активно, але жити –
спілкуватися, будувати плани. Хоспіс – це не лікарня. Завданням лікарні є вилікування хворого або
поліпшення його стану; якщо вилікувати повністю можливості немає – призупинити розвиток хвороби. Хоспіс же лікуванням не займається. Звичайно, там є медичний персонал, але він займається піклуванням і допомогою тяжкохворим, а не лікуванням. Для цього є медичне позначення «паліативна
допомога»: не лікування, а підтримання морального і фізичного стану як хворого, так і його сім'ї. Хоспіс може взяти на себе складний досвід у догляді за вашою близькою людиною, яка останні свої дні буде оточена увагою і турботою.
Послуги хоспісу як правило включають:
 полегшення симптомів і болю;
 послуги особистої гігієни, одягання і купання;
 фізична терапія;
 емоційна та духовна підтримка для пацієнта і його родини;
 супровід на прогулянці.
Персонал хоспісу регулярно оцінює стан пацієнта і забезпечує догляд 24 години на добу, сім днів на тиждень. Індивідуальний підхід до кожного пацієнта змінюється в міру необхідності для усунення фізичної, емоційної та духовної болі, яка часто супроводжує невиліковну хворобу.
Хоспіс також пропонує психологічну підтримку близьким пацієнта.

Олена Коробейник, лікар- терапевт КНП « Кобеляцька міська лікарня »