Невелике село Чкалове на Херсонщині. Зруйнована інфраструктура, практично жодної вцілілої хати. Такі наслідки російської окупації.

«Нині Полтвщина опікується Чкаловим у межах національної ініціативи «Пліч-о-пліч». Наша місія – якнайшвидше відновити людям домівки. Робітники з області працюють щоденно», – розповідомив начальник ОВА Дмитро Лунін.

Серед людей, яким допомагають відновлювати житло, і родина Іванових.

9 місяців подружжя проживало під окупацією. Попри небезпеку, рідного краю не полишали. І все ж дочекалися радісного моменту – визволення нашими ЗСУ.

«Із перших днів було страшно. Війна стала справжнім шоком, але коли  вже до села окупанти заїхали, стресу не передати словами – тіло трусилося. Фактично 9 місяців ми прожили в підвалі. А вони (росіяни) ось тут зовсім поруч у парку жили, заправляли техніку, відпочивали та… шукали Бандеру. Протягом усього часу ми з чоловіком навіть за ворота не виходили, максимум – у межах двору», – говорить Тетяна Іванівна.

Та покидати малу Батьківщину думок навіть не виникало. Чоловік Володимир твердо вирішив: «Лишаємося попри все!».

«Як залишити все рідне? Власний дім? Вони б усе нажите з нього витягли, – міркує Володимир Іванов. – Он у хатах, де не було людей, геть все розікрали. Чув, як кричали: «Навіщо шубу несеш?! – «Дружина замовила!», – розповідає чоловік.

За словами подружжя, окупанти крали все, що могли. До БТРів чіпляли причепи з сіток, а в них було людське майно: холодильники, телевізори, домашні речі.  Особливо буряти були вражені, як тут заможно живуть люди.

Будинок родини Іванових також зазнав пошкоджень. Довелося знімати покрівлю, більшу частину балок. Перебило й гараж. Спочатку ремонтували житло своїми силами. Допомагали сусіди – хто чим міг.

Загалом вирви від снарядів сягали в метри. Місцеві жителі розповідали, що окупанти активно використовували й фосфорні снаряди, від цих хімічних сполук навіть руки світилися. 

Якими були перші емоції, коли в село зайшли наші? Про це подружжя також добре пам’ятає:

«Я плакала від радості, – пригадує жінка. – Але через гул важкої техніки склалося помилкове враження, що то знову російські військові прибувають. Але ж ні! Наші! Обіймали їх, виносили їжу, що в кого було. ЗСУ – наші визволителі. Дай Боже, більше подібного не переживатимемо».

За всі 9 місяців подружжя принципово не взяло від окупантів жодного пайка, пенсії чи інших «благ». Від усього відмовлялися! Вони незмінно вірили в Україну та ЗСУ! І дочекалися наших!