Вітаю всіх друзів України!

Вітаю всіх друзів Європи, усіх друзів свободи!

Я знаю, що сьогодні вас у всьому світі – понад сто тисяч. Понад сто тисяч на площах різних міст. Ми, українці, вдячні за це. І я прошу зараз кожного з вас, на кожній площі запам'ятати одне число... 79.

Ви зрозумієте, що це означає. Я розкажу вам зараз, що це означає для нашого життя, для кожного з нас. Розкажу всім ста тисячам. І мільйонам, які нас іще почують.

Ми в Україні переживаємо страшну війну. Європа не бачила такої війни з часів Другої світової. Ми цю війну не починали. Це жорстоке й цинічне вторгнення Росії на українську землю. Це війна проти українського народу – проти мирних і щирих людей, яких ви, я впевнений, дуже добре взнали за роки нашої незалежності.

Взнали й побачили, що ми з вами дуже схожі. Однаково цінуємо свободу. Однаково цінуємо рівність. Однаково хочемо жити. Просто хочемо жити.

Однаково хочемо тільки найкращого, найсвітлішого для наших дітей, для наших родин. Але зараз ми з вами живемо неоднаково.

Зараз, коли триває війна і коли в ній загинули тисячі людей! І коли в ній загинули вже 79 дітей. 79 дітей!

Я впевнений, у кожного й кожної з вас є фотографії ваших рідних. Вдома або просто в телефоні, щоб можна було подивитися, коли серце цього просить. Фотографії дітей, фотографії батьків. Фотографії ваших коханих.

Ми навіть цього не усвідомлюємо, але завжди знаємо, що ці фотографії – вони не останні.

Бо ми віримо, що ще побачимо, як житимуть ті, хто нам найдорожчі. Побачимо, як наші кохані щасливі. Як ростуть наші діти, як вони дорослішають, як підуть в університет, як працюватимуть. Як у них будуть свої діти. А потім ми будемо гратися з нашими онуками. Як будемо зустрічати їх зі школи, вечеряти разом.

Кожна людина з мільйонів живе такою надією. Надією справді на мирне життя.

На нові й нові фотографії, нові й нові спогади, нові й нові миттєвості щастя. Яких зараз позбавлена наша держава, позбавлена Україна.

Ми з вами, поки триває війна, – у принципово різних умовах. Коли ви можете бути впевнені, що на вас і ваших близьких чекає ще довге майбутнє, нормальне майбутнє. І ми цього хочемо. І ми за вас щасливі.

А для нас те, що в нас є, може бути востаннє. Просто востаннє. Сьогодні й більше ніколи. Як у 79 українських дітей. 79 українських родин. Зруйнованих цією ганебною війною –вторгненням Росії. 79 родин, які втратили найцінніше, але які все ще змушені боротися. Змушені зібратися й вижити. І воювати. Воювати за майбутнє, яке для них уже закінчилося. У тих фотографіях. 79 вбитих війною дітей.

І що ми повинні зробити.. Ми всі – український народ, ви, європейці – щоб це число 79 не змінилося, не зростало. І щоб Європа не забула Україну-79.

Російські війська тримають в облозі українські міста. Вони намагаються знищити їх. Уявіть це! Цілі міста! У 2022 році! У Європі.

Наш Маріуполь, найбільше українське місто на узбережжі Азовського моря, у повній блокаді. Його обстрілюють цілодобово. Російські війська скидають на нього авіабомби, бʼють ракетами. Вони розбомбили в Маріуполі навіть пологовий будинок і дитячу лікарню...

Це ненависть до всього живого. Вони вбивають дітей і руйнують пологові будинки, дитячі лікарні. Навіщо? Щоб українки навіть не народжували?

І це – по всій нашій державі, по всій Україні, яка страждає від російського вторгнення.

Вони зруйнували вже десятки лікарень, сотні шкіл, дитячих садочків. Вони руйнують університети. Повністю знищують житлові квартали – килимовим бомбардуванням. Уявіть, що це таке! І як у цьому вижити? Що це означає для українців, для наших родин, для наших дітей?.. Що означає, коли не можеш знайти спокій навіть у церкві. Бо авіація бомбардує навіть церкви!

Навіть площі... Такі ж площі, як ваші... Де ви мене зараз слухаєте і бачите. Як бомбили площу в нашому місті Харкові – Площу Свободи. Це найбільша площа Європи, яка нічим не відрізняється від ваших площ. Окрім того, що вона зруйнована. Зруйнована російським ракетним ударом.

У мене постійно запитують в інтервʼю: як Європа може допомогти Україні?

Я формулюю питання інакше, а саме: як Європа може допомогти собі?

Бо це війна не тільки проти нашого народу, не тільки проти українців. Це війна проти цінностей, які нас із вами обʼєднують. Проти нашого уміння жити. Жити, а не вбивати, як російські військові на нашій землі.

Ви відчуваєте, чому ми з ними різні? Ми живемо. А вони убивають. Ми – це 79 життів. А вони – 79 смертей.

Я впевнений, що ви прагнете зупинити війну так само, як кожен українець.

І тому моя відповідь про допомогу для України, яка необхідна, звучить логічно, природно для мільйонів людей у демократичних країнах. Потрібно тиснути.

Потрібні такі санкції проти Росії, щоб кожен російський солдат знав ціну кожного пострілу в мирних людей. Потрібна така принциповість європейського бізнесу, щоб у російської держави не було грошей руйнувати життя.

Тисніть на компанії у своїх країнах, щоб вони виходили з Росії, щоб ви опосередковано не були спонсорами цієї війни і трагедії.

Говоріть своїм політикам, щоб закрили небо над Україною від російських ракет та літаків. Від тих, хто вбив 79 дітей і тисячі дорослих! Тисячі за 17 днів...

Це все захистить нас. Таких самих, як ви. Абсолютно таких самих! Ви знаєте це. Ви це відчуваєте. Ви бачите мене і все це розумієте.

І ви знаєте, що ми разом повинні бути у європейській спільноті. Це надважливо для України. І це надважливо для вас, для Європи. Бо це посилить Європу. Це захистить Європу. Це зупинить війну назавжди. Це доведе, що 79 життів, які були забрані у війні за свободу, не втрачені марно. Що вони живі. Живі серед нас. І серед інших дітей України та Європи, які зможуть бути вільними, зможуть мріяти, зможуть просто жити, як вони того хочуть. У мирі. І не боятися, що їх можуть убити. І не шукати, де найближче укриття від авіабомб. Як не шукаєте ви – кожен зі ста тисяч на площах європейських міст, які мене зараз слухають. І як мільйони, які, впевнений, почують.

Почують про Україну-79. Про Україну-2022. Про Україну, яка прагне миру. І про Європу, якій час обирати.

Обирати Україну.

Заради миру!

Заради всіх нас.

Слава Україні!

Офіційне інтернет-представництво Президента України