У січні 2022 року минає 7 років завершення героїчної оборони Донецького аеропорту

Надрукувати

22 січня 2015 року «кіборги» відійшли з руїн нового терміналу Донецького аеропорту. Його оборона тривала з 26 травня 2014-го. 242 дні українські воїни героїчно тримали оборону стратегічного об’єкту який став символом мужності та героїзму. Це більше, ніж інколи триває ціла війна. Люди були вражені стійкістю, відвагою і самопожертвою воїнів. Самі ж вороги назвали їх «кіборгами». Про них повідомляли засоби масової інформації всього світу. Цей подвиг викарбуваний золотими літерами в літописі української бойової слави.

Військова операція з оборони Донецького аеропорту була розпочата українськими військами у травні 2014 року. На той час вогневий контроль за кордоном ще зберігався в руках українського командування. Військові готували операцію з перекриття державного кордону головними силами армійського угруповання. Тому контроль за аеропортами Донецька, Краматорська та Луганська був важливим завданням – щоб не перетворити їх на зручні канали перекидання російських військ в Україну.

Враховуючи ключове значення аеропорту Донецька, як вузла комунікацій, українське військове командування перекинуло на його прикриття близько 150 військовослужбовців – сили 3-го окремого полку спеціального призначення. Керівництво аеропорту попередило спецназ – у жодному разі не заходити в новий термінал, щоб не лякати пасажирів міжнародних рейсів озброєними солдатами і не заважати роботі. Ця інформація стала відома росіянам. У результаті в ніч на 26 травня новий термінал і підходи до аеропорту були захоплені ударними формуваннями російських спецслужб в Україні – батальйоном «Восток», загонами Здрилюка і «Оплоту», з числа колишніх і діючих співробітників спеціальних підрозділів ГРУ і ФСБ РФ та чеченців.

Швидко відреагувавши на таку обстановку, вже 26 травня українські спецпризначенці за підтримки авіації розгромили противника, а залишки російських загонів в паніці покинули аеропорт. Було знищено значну кількість терористів та російських спецназівців, включаючи інструктора Центру спеціального призначення ФСБ РФ Сергія Ждановича. Аеропорт Донецька став контролюватися українськими військовими, тому Росія була не в змозі використати його для перекидання військ повітряним шляхом.

Після бою 26 травня 2014 року значних сутичок влітку в аеропорту не відбувалося. Незважаючи на те, що резервів для проведення ротації військ і для забезпечення безпечного підвезення, охорони тилів не було, українські воїни продовжували виконувати поставлені завдання у важких умовах. Ситуація в аеропорту погіршилася вже в липні, коли противник замкнув щільне кільце оточення. Постачання стало можливим лише по охоронному коридору, який був створений після того, як ударна група сектору «Б» – кілька танків і БМП 93‑ї окремої механізованої бригади і штурмова рота батальйону МВС «Дніпро» захопили село Піски та Авдіївку. Відтоді Піски – ключова позиція для утримання аеропорту, оскільки саме там формувалися групи для проривів конвоїв, і саме в цьому районі розміщувалася зведена артилерійська група сектору «Б». Але найбільш запеклі бої в аеропорту, завдяки яким весь світ дізнався про українських «кіборгів», розгорнулися саме у вересні – відразу після настання перемир’я.

Позиції в аеропорту – це абсолютно відкрита місцевість, де можна було зайняти тільки спостережні позиції в окремих будівлях. Ці будівлі не можна утримувати великими силами оскільки при концентрації сил вони ставали зручною мішенню для артилерії і танків, тому могли бути великі втрати. У зв’язку з цим, оборона аеропорту представляла собою ланцюжок окремих спостережних постів, які викликали у разі потреби вогневу підтримку. Наші сили в будівлях аеропорту ніколи не становили більше 100-120 бійців, розкиданих по точкам. А найголовніше – це те, що спостережні пункти здійснювали корегування вогню артилерії. Саме вона дозволяла впевнено утримувати спостережні пункти аеропорту.

Велику загрозу для захисників аеропорту представляли атаки ворожих танків, які били прицільно прямою наводкою. Танк мобільний, артилерією його накрити важко. Тому в аеропорту було зосереджено 2 українські танки і кілька БМП для протитанкової оборони. Після того, як противник почав бити по нашій бронетехніці в новому терміналі протитанковими керованими ракетами, схема підтримки була нашим командуванням змінена. У Пісках було розміщено танковий підрозділ, який завжди тримав у постійній готовності 3-4 танка. Для придушення ворожих вогневих точок і спостережних пунктів та для відбиття танкових атак наші танки швидко висувалися з Пісок.

Від околиці Пісок до нового терміналу – приблизно 2 кілометри. Це найкоротший шлях. Але наші могли надавати підтримку і з бази в Опитному – це приблизно 3 кілометри. Відстань невелика, проте проблема була в тому, що як шлях з Пісок, так і шлях з Опитного добре контролювався противником.

Таким чином, українські військові утримували позиції в аеропорту, насамперед, завдяки взаємодії артилерії і бронетехніки із захисниками будівель аеропорту та завдяки можливості негайно надати підтримку резервами. Але ускладнюючим фактором був тиск з флангів.

У Раді національної безпеки і оборони України пояснювали, чому бойовики наполегливо штурмують Донецький аеропорт – якщо вони не захоплять його, то відповідно до Мінських домовленостей, будуть змушені прибрати важке озброєння з половини Донецька.

Розуміючи важливість підтримки захисників аеропорту з Пісок, росіяни і сепаратисти збільшують обстріли наших сил у цьому населеному пункті та намагаються знищувати колони, які проривалися до нового терміналу. У цей же час російські загони спробували атакувати аеропорт в лоб, але дії штурмових груп не принесли противнику успіху. Диспетчерська вежа і новий термінал панували над місцевістю, і наші коригувальники негайно викликали вогонь, а невеликі групи противника раз за разом знищувалися захисниками терміналу.

Артилерія підтримки з Пісок давно пристріляла всі орієнтири і накривала противника дуже швидко та дуже точно, а наші бійці займали приховані позиції в руїнах і могли вести раптовий та точний вогонь. Про сотні убитих бойовиків свідчать багато захисників аеропорту. У інтерв’ю тижневику «Дзеркало тижня» кулеметник 93 бригади Олександр Сергєєв заявив: «Якби росіяни хоч раз побачили купи трупів своїх співвітчизників навколо аеропорту, побачили як бродячі собаки глодають людські кістки, вони б назавжди зненавиділи цю війну».

Велику роль у захисті аеропорту зіграло те, що керував обороною у вересні-жовтні офіцер 3 полку спецпризначення полковник О. Трепак – позивний «Редут», а кістяком оборони були 30 кадрових спецназівців. Полк обороняв аеропорт з самого початку, з травня, і досконально знав місцевість і інфраструктуру аеропорту, що давало великі переваги перед противником. Велика загроза захоплення аеропорту була протягом 12-30 вересня. Противник почав масовані атаки аеропорту, а посилити наших бійців було просто ніким.    У цей час захисникам аеропорту довелося залишити ряд вигідних спостережних пунктів в аеропорту через брак сил для оборони.

Слід відзначити добровольців «Правого сектора» – у моменти штурмів аеропорту у вересні, коли виснажені багатомісячною облогою підрозділи піддавалися найпотужнішим атакам і не було ніяких резервів для посилення наших бійців, в аеропорт добровільно прорвався взвод «Правого сектора», що вніс свій неоціненний внесок в його оборону.

Атаки в жовтні припинилися, оскільки поступово були вибиті штурмові загони російських найманців. У цьому ж місяці на посилення в Піски та аеропорт перекинуто підрозділи 95 та 79 аеромобільних бригад, 74 розвідувального батальйону, добровольчого батальйону «ОУН». Це дозволило домогтися рішучого перелому – свіжі сили нарешті здійснили ротацію, і рота 93 бригади і три групи 3 полку спецназу нарешті вийшли з аеропорту після трьох місяців безперервних боїв без ротації. Вийшли не всі – незадовго до виходу при відбитті танкової атаки героїчно загинув командир роти 93 механізованої бригади капітан Сергій Колодій, який обороняв аеропорт із 1 серпня. У вересневих боях смертю хоробрих загинув командир групи спецназу старший лейтенант Євген Подолянчук – один з кращих офіцерів 3-го полку спеціального призначення, один із захисників-ветеранів, який обороняв Донецький аеропорт, починаючи з першого бою 26 травня. Полковник О. Трепак відмовився покинути аеропорт по ротації і залишився керувати боєм – він був поранений в наступних боях та евакуйований вже після отриманих серйозних поранень.

Через знищення інфраструктури аеропорту, проблеми із ротацією особового складу українські захисники вимушені були залишити будівлі, які стояли поблизу нового терміналу. В результаті у жовтні 2014 року противник змінив тактику – почав просування на флангах. Російські передові пости були розгорнуті в районі монастиря поблизу Пісок і в селищі Спартак, та посилені танками і протитанковими засобами. Одночасно, у листопаді противник відмовився від штурмів, і в аеропорту почалася позиційна війна. Росіяни займали окремі будівлі та почали замість атак намагатися просочуватися в будівлі навколо нового терміналу, а потім і в сам новий термінал, вести війну снайперів та коригувальників, коротких нальотів і обстрілу з танків.

Із другої половини листопада Донецький аеропорт та навколишні поселення обороняли бійці 90 окремого аеромобільного батальйону 81 десантно-штурмової бригади, які завдяки своїм успіхам при знищенні бойовиків у першій половині грудня, зокрема російських спецпризначенців, стали відомими на весь світ. У січні 2015 року в обороні нового терміналу брали участь бійці 3 батальйону цієї ж десантно-штурмової бригади.

Із боку противника усім плануванням, коригуванням, просуванням, запасними позиціями займалися регулярні війська Російської Федерації. Особливо відчувалося що воюють росіяни, коли починалися вогневі нальоти. Під прикриттям “перемир’я” противник перехопив наші комунікації і отримав серйозну тактичну перевагу, – тепер нашим підрозділам в аеропорту загрожувало реальне повне оточення. Як тільки операція з оточення нового терміналу була завершена, 15 січня 2015 року противник тут же спровокував бойові зіткнення і приступив до атаки на новий термінал.

Оскільки противник зайняв вигідні позиції, то втримати новий термінал було практично неможливо. Тому українське командування прийняло рішення атакувати противника в районі монастиря під Пісками і в Спартаку, щоб забезпечити фланги і розблокувати аеропорт. Однак, багато з того, що планувалося не вдалося зробити. Вже 20 січня 2015 року в аеропорту почалося справжнє пекло для бійців: бойовики підірвали термінал, після чого бетон завалився, поховавши під собою 51 українського героя. Після підриву противником останнього приміщення в аеропорту і падіння останньої стіни, 22 січня невелика група наших бійців залишила руїни терміналу, в якому вже не залишилося стін, які можна було обороняти (хоча деякі військовослужбовці повідомляли про бій за пожежну частину аеропорту і після 22 січня). Бетон і сталь не витримали, а наші бійці витримали. Без води та їжі, у холод і під постійними обстрілами, не маючи змоги відпочити вони оборонялися, захищаючи свою землю. Смертельне протистояння тривало 242 дня.

Подвиг українських захисників знайшов відображеннях у творах мистецтва, зокрема, побачили світ поема В. Тимчука «Донецький аеропорт»,  роман С. Лойка «Аеропорт», збірка поезій М. Вороніна «Вірші одного кіборга» та інші. Про бої в Донецькому аеропорту та про його захисників Л. Кантер та І. Ясній створили повнометражний документальний фільм «Добровольці Божої Чоти», побачив світ фільм А. Сеітаблаєва «Кіборги». В Україні проведено ряд фото-, художніх та книжкових виставок, «Укрпошта» випустила поштову марку на честь «кіборгів», їх іменами названо вулиці, їм встановлено пам’ятники…

Утримуючи аеропорт, українські військовослужбовці та добровольці змусили противника відмовитися від подальших наступальних дій. Це було головне завдання, і вони його виконали. знекровивши противника. Загальні втрати російських військових склали не менше 800 осіб убитими та 1500-2000 пораненими.

 

За матеріалами

Полтавського обласного територіального центру

комплектування та соціальної підтримки