Previous Next

«Короленківці» організували «літературну вітальну» із нагоди сторіччя Олеся Гончара

Надрукувати

У малій актовій залі Полтавського національного педагогічного університету імені В.Г. Короленка відбулася «літературна вітальня» із нагоди сторіччя видатного письменника, публіциста, громадського діяча, краянина Олеся Гончара.

У ній взяли участь дослідник, науковець, доктор філологічних наук, професор Олексій Неживий, викладачі та студенти вишу, учнівська молодь. Автором ідеї і ведучою заходу була кандидат філологічних наук, доцент кафедри української літератури факультету філології та журналістики університету Ганна Радько.

– Олесь Терентійович – наш земляк, воїн, письменник, академік, громадський діяч, голова Спілки письменників України. Із нагоди його ювілею у нашому виші 18-19 квітня відбудеться Міжнародна конференція, на яку з’їдуться науковці не тільки з різних куточків України, а й мають завітати фахівці з Польщі, Німеччини, Словаччини. Очікуємо й дружину Олеся Терентійовича Валентину Данилівну, – зазначила Ганна Радько. – Сьогодні ж ми зібралися у форматі «літературної вітальні» під назвою «То був світ, в якому все відкривалося». У щоденниках Олесь Терентійович писав: «Щоб зняти питання чий же я – полтавський чи дніпропетровський, то кажу, що і той, і той. Дід Білий (прізвище по батькові Біліченко), мабуть, козак. Осів він біля порогів Дніпра. А мама – з полтавських степів. Я люблю Полтавщину і степ». І як він його опоетизував у «Твоїй зорі»…

– Як публіцист, як журналіст Олесь Гончар почався у 1933 році у бреусівській районній газеті. Коріння його «Собору» – у бреусівських церковних мідних дзвонах, які у 1930-х роках збирали на індустріалізацію, – розповів Олексій Неживий. – Потрібно досліджувати ранню творчість діяча, бо творчий досвід п’ятнадцятилітнього Олеся Гончара – це насамперед досвід розвитку образного світовідчуття майбутнього талановитого письменника. До того ж перші життєві враження дитинства та юності нерідко збігалися з національним світобаченням українців, особливо це відчутно у роздумах на сторінках щоденника й подальших літературних творах. Якщо проаналізувати, як писав Олесь Гончар у 1933 році, то побачимо, що це не була партійна радянська публіцистика. Його вроджений талант був вищим, сильнішим, ніж навіть тогочасна компартійна радянська газетярщина в отой страхітливий і трагічний для українців рік. Літературознавці, історики літератури, журналісти мають звертати більше уваги на ранній період його творчості.

Щоб прочитати твори автора без редагувань і кон’юнктури, потрібно шукати видані 1995 року видавництвом «Веселка» «Собор», «Твоя зоря», «Прапороносці», а також новели «Спогад про океан» і «Далекі вогнища». У видавницві «Український письменник» потрібно читати «Людину і зброю» (1994 рік).

– «Бо лишень ці видання заново відредаговані автором, тобто вільні від тоталітарного накипу та цензорських втручань. Усі попередні видання були понівечені більшою чи меншою мірою. Режим не допускав вольностей», – процитувала «заповіт майбутнім видавцям» письменника Ганна Радько.

– Століття Олеся Гончара, направду, велика подія. Сьогодні, шануючи письменника, відчуваємо єднання поколінь. І не лише тому, що в цій залі присутні викладачі, студенти, нинішні і майбутні, вчителі, випускники, а через те, що відчуваємо актуальність написаного і сказаного Олесем Терентійовичем. Ми з ним єдині у часі і просторі. Він вийшов із війни гуманною людиною, тож і ми маємо залишатися людьми, тими, хто пам’ятає, що Україна в нас єдина і повинна такою бути, – додала кандидат філологічних наук, доцент, завідувач кафедрою української літератури факультету філології та журналістики ПНПУ імені В.Г. Короленка Віра Мелешко.

Учасники поетичного театру – студенти четвертого і п’ятого курсів вишу Катерина Кібенко, Володимир Терновий, Марина Дубровська, Анастасія Надутік представили увазі глядачів міні-спектакль, сформований на основі роману Олеся Гончара «Твоя зоря». Переглянули на заході й фільм про краянина під назвою «Зодчий душі людської». У кінці дійства присутні у залі аплодували ведучій й виконавцям поетичного спектаклю стоячи.