Дуже дякую за запрошення і вітаю всіх вас на щорічному форумі Ялтинської європейської стратегії.

Тема форуму цього року – «Майбутнє вирішується в Україні». Але коли говоримо зараз «в Україні», чи тільки державу Україна ми маємо на увазі?

Війна проти України – це війна проти моралі. І захист України – передусім це захист моралі.

Власне, коли говорять про Україну, йдеться про агресію проти нашої держави й нашу здатність перемогти. Про сміливість українців та українок. Про нашу землю, небо, про наше Чорне море. Тобто про той людський і географічний простір нашої держави, у якому вирішується доля не лише незалежності України, а й глобальної стабільності та правил, за якими більшість світу звикла мирно жити.

Утім, є дещо не таке очевидне в розмовах про Україну зараз.

Для багатьох у світі Україна – не просто держава у Європі, яка захищається від російської агресії. Для багатьох зараз Україна – це особистий моральний вибір. Вибір того, що для них цінне насправді. Вибір того, у що хочеться вірити насправді. Вибір того, що ставиш своїм найвищим і справжнім пріоритетом. Україна зараз символізує стандарт свободи, у якому люди з різних країн впізнають власні стандарти. Впізнають своє ставлення до життя та до цінності життя. Гідного, захищеного життя. Життя, у якому люди мають значення. Тобто коли зараз ідеться про Україну, насправді говориться про величезний моральний простір, і він значно ширший, ніж тільки територія України.

Це простір від українських окопів на Донбасі, на Сході до дискусій у провідних політичних кабінетах світу та й просто навіть між приятелями, якщо вони говорять про якісь фундаментальні речі. Це простір, який починається на позиціях наших зенітників в Одеській області, які захищають порти від російських ракет, іранських «шахедів», до позицій представників держав у міжнародних організаціях, які повинні захищати міжнародне право й такі речі, як, зокрема, глобальна продовольча безпека. Це простір між нашим українським народом, який захищає державу й життя, і тими у світі, хто посилює нас своєю зброєю, своїми санкціями проти Росії, своїм лідерством, яке консолідує інших. І це простір, початок якого – за кермом евакуаційних машин українських бойових медиків, які вивозять поранених воїнів із поля бою, і який закінчується екранами гаджетів у руках людей, які бачать щось про Україну й у цей момент обирають, яке інтерв’ю додивитися, який твіт лайкнути, якою новиною поділитися, який донат зробити. Це все – величезний простір постійного щоденного морального вибору багатьох людей у багатьох країнах.

І саме в цьому широкому просторі народжується майбутнє.

Шановні гості!

Шановні пані та панове!

Згадайте, у якій точці ми були 24 лютого, коли почалася ця страшна й зухвала повномасштабна агресія Росії проти наших людей, проти нашого життя, проти всіх, проти України. Путін розраховував, що Україна залишиться наодинці, бо хтось із партнерів буде байдужим, хтось злякається, хтось діятиме надто повільно. І якби було саме так, Україна тоді могла б бути окупована. Далі б воєнне безумство Росії обернулося подальшою агресією проти інших сусідніх країн. Війна ширилась би. Але чи була б при цьому мішенню лише територія держав?

У цьому весь сенс. Ми захищаємося, зокрема, завдяки тому, що величезний моральний простір світу об’єднався й допомагає боронити Україну. Україну, а отже, відображення власних цінностей. І Путін атакує не лише Україну, а саме цей моральний простір, який врешті здатен притягати до відповідальності будь-яких терористів та вбивць, будь-яких агресорів. Здатен, коли морально мобілізований.

Коли ми говоримо зараз про цю війну, завжди йдеться про мораль. В усього, що звучить про Україну та про цю війну, є або моральна основа, або моральний відступ, або взагалі – відсутність моралі, що шокує. Власне, обираючи між будь-якими варіантами: підтримувати Україну чи замість цього обирати байдужість, діяти спільно або замість цього очікувати всіх необхідних дій виключно від однієї України, наполягати на тому, що Росія повинна відповідати за геноцид – бо це геноцид! – або натякати на те, що головне – скоротити витрати, а проблема геноцидної агресії нібито зникає, якщо на хвилину заплющити очі, – усе це, безумовно, про мораль. І все це – про майбутнє, у якому в людського життя та міжнародних відносин або залишиться моральна основа, або… ні. Тоді все людство може залишитися рабами ось таких «путіних», які здатні вбивати заради своїх капризів.

Будь ласка, щоразу, говорячи про Україну, пам’ятайте, про що саме йдеться.

Людська мораль повинна перемогти в цій війні. І це справа не лише України як держави – це справа України як усіх нас. Усіх – кожного й кожної у світі, хто цінує свободу, хто цінує людське життя, хто вірить, що люди повинні перемагати.

І наш успіх, конкретний успіх України, залежить не лише від нас, від українців, а від того, наскільки весь величезний моральний простір світу хоче зберегтися. Наскільки світ залишиться морально мобілізованим. І я в це дуже сильно вірю. І тому we are here.

Слава Україні!