Не кажемо таких слів як «інвалід», «особлива людина», «неповноцінна», «неповносправна» чи (ще гірше) «каліка». Людина з «особливими можливостями» – теж поганий варіант.

Обираємо толерантне «людина з інвалідністю». Або людина з порушенням рухової функції. Як максимум – людина з фізичними / ментальними порушеннями.

Забуваємо про існування таких словосполучень як «інвалідний візок» чи «інвалідне крісло». У візок ми складаємо продукти у супермаркеті, а крісло зводить людину до єдиної ознаки – інвалідності.

Тому використовуємо коректну форму – крісло колісне.

Пам’ятаємо, що «колясочник» і «візочник» – це не тільки жаргонні вирази з негативним забарвленням. Це груба образа.

Правильно говорити: людина, яка користується кріслом колісним або пересувається за допомогою крісла колісного. І, до речі, не «їде». А «йде».

«До всіх цих тонкощів спілкування кожен намагається привчати насамперед рідних. Бо стикаємося постійно: як українці говорили «інваліди», так і продовжують. Неймовірно складно зараз все сприймає соціум, але це питання освіти. Ми такі ж люди, ми такі ж особистості. Дуже жорстокі нині підлітки, в школах часто насміхаються з учнів на кріслах колісних. А вони повинні ходити до звичайних закладів освіти, зі звичайними дітьми, вони нічим не інші. Особливо зараз, адже з війною людей з інвалідністю буде маса. І багато хто вже сидить вдома та не виходить, бо боїться несприйняття, якогось осуду, насмішок», – зазначає представниця ГО Група Активної Реабілітації Анна Павлусь.

Дискусія про безбар'єрність, зокрема й у взаємодії, пройшла у межах лекторію цьогорічного Кураж, який підтримав комунікаційну кампанію Ти як? Всеукраїнської програми ментального здоров’я, що впроваджується за ініціативою першої леді Олена Зеленська, та разом з ГО Безбар'єрність залучив профільних спікерів до обговорення теми безбар'єрності та створення рівних можливостей.

Більше про толерантну комунікацію – в «Довіднику безбар'єрності» https://bf.in.ua