Днями вони розпочнуть роботи й у будинку Валентини Іванівни.
«Домогосподарство пані Валентини – одне зі 126, які зазнали значних руйнувань від ворожих прильотів. Тут потрібно відремонтувати вікна, двері й дах. Спочатку жінка лагодила домогосподарство самотужки, допомагали діти. Незабаром відновлення її оселі розпочнуть наші ремонтні бригади», – розповів начальник Полтавської ОВА Дмитро Лунін.
Валентина Шевченко розповіла свою історію про пережиті події.
«Нам довелося пережити й відчути на собі весь цей жах. Було моторошно, коли заходили колонами, коли окупанти ходили під дворами та перевіряли документи. В мене чоловік онкохворий, йому було вдвічі важче й виснажливо таке переживати. Відразу ж після вторгнення припинили працювати об’єкти надання послуг, магазини. Люди були дуже налякані», – пригадує пані Валентина.
12 травня минулого року Валентині Іванівні разом із родиною все ж вдалося виїхати з Чкалового до Кривого Рогу.
«Цього дня ми поїхали з рідної домівки. Чоловіку вкрай необхідно було до лікарні. Тому вибору в нас не лишалося. Це був останній день, коли окупанти ще пропускали колони з цивільними. Залишати окуповану територію було не меншим випробуванням. Автівок на дорозі – дуже багато. Ми – 70-ті на виїзд. Стояли в черзі майже добу. Далі нас не випускали із Берислава. Тут по обіді вже стояло до 1000 автівок на виїзд. Добре пам’ятаю, як о 14 годині почали пропускати по 200 машин у колоні. Ми їхали в другій, а третю, за нами, – розстріляли. Всі здригалися від жаху. Ми думали, що взагалі це наш кінець», – розповіла Валентина Шевченко.
У Кривому Розі Валентина Іванівна поховала чоловіка. До рідного Чкалового жінка повернулася сама.
«Лишилася я без даху над головою: ні вікон, ні дверей, нічого, – говорить жінка. – Після повернення почала облаштовуватися самотужки. Повернулися діти. Вікна забивали тим, що вдалося знайти (шматок заліза, дерево, шифер). Мені 58 років. Тяжко починати все з «нуля».
Нагадаємо, у Правдиному і Чкаловому уже відновлено 25 домоволодінь. https://poda.gov.ua/news/156931