У День вшанування пам’яті жертв голодоморів в обласному центрі полтавці пройшли від Театральної площі до Свято-Успенського кафедрального собору хресною ходою. Вони долучилися до акції «Запалімо свічку». Хвилиною мовчання вшанували пам’ять тих, хто загинув від голоду 1921-1923, 1932-1933, 1946-1947 років в Україні.

– Моя бабуся по маминій лінії родом із Демидівки Решетилівського району. Бабуся ніколи мені не розповідала про часи Голодомору. Єдине говорила, що дуже хотілося їсти. Дві її сестри померли від голоду. 1932 року із Решетилівки бабусю, ще чотирьох дітей і свою маму правдами й неправдами забрав до себе в Маріуполь, хоч тоді неможливо було виїхати, бабусин старший брат, який уже працював на тамтешньому сталеливарному заводі. Він як робітник отримував пайок. І так сім’я вижила, – поділився родинною історією заступник голови облдержадміністрації Олег Пругло. – Час Голодомору був дуже страшним. Бабуся про той період не говорила, а мама розповідала. Зайвих коштів в нашій родині не було. Тато був лікарем, а мама вчителькою. Якщо мама мала змогу, то купувала золоті перстень, ланцюжок чи хрестик. Говорила: «Якщо є золото, то можна вижити». Розповідала, що сім’я вижила в часи голоду, бо міняли золоті заощадження в торгзінах на зерно, хліб. Але ж двоє діточок – бабусині сестри – загинули. І це дуже страшно. І лякає не стільки голод, а безпорадність, те, що не можеш допомогти своїм дітям. Це, мабуть, найстрашніше.

Архієпископ Полтавський і Кременчуцький УПЦ КП Федір звершив у Свято-Успенському кафедральному соборі заупокійне богослужіння за жертвами голодоморів.

– Геноцид українського народу, Голодомор – це найбільша трагедія в світових масштабах. Кількість людей, знищених штучним голодом, комуністичною, радянською, імперською системою, – вершина цинізму. Маємо пам’ятати про ті події, вивчати, аналізувати, розуміти причини, зокрема, чому так трапилося, що над нами вчинили такий злочин, і зробити все можливе, щоб не допустити подібного в майбутньому. Тож маємо захищати не тільки свою територію, а насамперед свою душу, тобто мову, культуру, духовність, помісну церкву. Тоді існуватимемо як народ, держава й рухатимемося вперед, – зазначив владика Федір.

Після церковної служби в соборі виступили діти вокально-хорової студії «Домінус». Об’єднані хори Полтави й присутні у храмі краяни спільно виконали «Молитву за Україну».