В облдержадміністрації відбувся круглий стіл «85-ті роковини Голодомору – геноциду в Україні. Пам’ять кличе до дій». У ньому взяли участь заступник голови облдержадміністрації Микола Білокінь, очільники структурних підрозділів облдержадміністрації, науковці, краєзнавці, студентська молодь.

– Полтавщина найбільше постраждала від Голодомору 1932-1933 років. Недарма у назві круглого столу зазначено «пам’ять кличе до дій». Наше нинішнє завдання – не допустити таких жахливих подій, які пережили українці в 1932-1933 роках, – зазначив Микола Білокінь. – В області виявлено близько 600 місць масових поховань, які регулярно упорядковують й утримують у належному стані. Встановлено більше 920 пам’ятних знаків жертвам Голодомору. Вийшло друком видання «Національна книга пам’яті жертв Голодомору 1932-1933 років в Україні. Полтавська область».

За словами доктора історичних наук, професора Полтавської державної аграрної академії Миколи Якименка, порахувати загальну кількість людей, які померли від голоду на Полтавщині, досить складно не тільки тому, що конкретних записів про їх смерть не залишилося у відповідних документах, а й через те, що кордони області змінювалися.

– Коли я використав метод порівняння переписів 1926 і 1937 років, тоді виявилося, що більше мільйона осіб загинули від голоду. 1926 року на Полтавщині в її сучасних межах зафіксовано 2 мільйони 244 тисячі мешканців. У 1937-му – 1 мільйон 749 тисяч осіб. Тобто менше на 495 тисяч людей. Водночас мав бути природній приріст. У нормальних умовах це 18 народжених на тисячу осіб. Якщо врахувати, скільки за ці десять років повинно бути людей, то виявляється, що 3 мільйони 148 тисяч. Тобто більше мільйона осіб немає. Деякі дослідники кажуть, що частина людей виїхали на Донбас, переселилися в інші регіони, але це незначна кількість. Відомо, що 1932 року селянам паспортів не давали і виїзд за межі території Харківської області, до складу якої входила тоді Полтавщина, був заборонений. Ці матеріали є в наших архівах. Тобто цифра один мільйон загиблих від голоду в нашому регіоні реальна й відповідає дійсності. Для порівняння, нині на Полтавщині мешкають близько 1 мільйона 400 тисяч осіб, – зазначив Микола Якименко.

– Донині нас цікавить питання наслідків Голодомору, бо вони катастрофічні. Ми, архівісти, оперуємо інформацією, зафіксованою в документах. Підрахунки, проведені вченими щодо трьох, чотирьох, семи мільйонів загиблих від голоду в Україні, не підкріплені. Відомості перепису ще в 1930-ті роки вивезли до Москви. Достовірно відомо, що є ще два варіанти переписів. В одному з них наведені реальні дані, якими оперували члени Центрального комітету Комуністичної партії. Хочеться документально підтвердити кількість жертв Голодомору. На жаль, поки що це не вдається. Зовсім нещодавно у цій роботі нам допомогли метричні книги. Зрозуміло, вони збереглися погано, бо свого часу не підлягали евакуації й знищувалися на місцях. Інформація, яку нині маємо, красномовно говорить про втрати, які ми понесли за цей період, – розповіла директор Державного архіву Полтавської області Валентина Гудим. – Таких метричних книг небагато, але вони є. Наприклад, по Чорнухах і деяких селах Чорнухинського району за 1932-1933, 1924-1925 роки. На їх основі можемо порівнювати дані. Наприклад, за метричними книгами 1924-1925 років можемо говорити про народжуваність у Чорнухах: три народження на одну смерть. За метричними книгами 1932-1933 років бачимо іншу статистику: одне народження на чотири смерті. Найбільше в період Голодомору помирали діти до 10 років і люди від 60-65 років. Якимось чином від пильного ока НКВС збереглася інформація, де в актах запису про смерть вказані реальні причини загибелі. Завдяки секретарю Чорнухинської сільської ради Макаренко (на жаль, не можемо сказати чоловік це чи жінка) є такі записи. Наприклад, у причині смерті 10-річної дівчинки вказано «голод, виснаження, забиття кишківника макухою і полином». Були й сільські ради, які завуальовували причини смерті людей, зазначаючи «від частих запаморочень, слабка дитина від народження».

Доктор історичних наук, професор кафедри історії України Полтавського національного педагогічного університету імені В.Г. Короленка Людмила Бабенко зауважила, що українське суспільство нині йде шляхом оздоровлення власного генетичного коду, доносячи правду історії.

– Усе, що було зроблено світовою спільнотою, факти про Голодомор 1932-1933 років в Україні, зафіксовані в написаних й опублікованих матеріалах, зробили можливим привідкрити завісу трагедії українського народу. Ми маємо завдячувати тим, хто наважився цю правду говорити, – наголосила Людмила Бабенко.

– Виданню «Національна книга пам’яті жертв Голодомору 1932-1933 років в Україні. Полтавська область» – десять років. У ньому 74532 життя, – розповів директор Науково-редакційного підрозділу – центру по дослідженню історії Полтавщини Олександр Білоусько. – Тих, хто може розповісти про пережитий голод, уже одиниці. Наше завдання – зберегти історичну пам’ять.