12 лютого – Європейський день допомоги хворим на епілепсію

Епілепсія вважається одним із найпоширеніших хронічних неврологічних захворювань людини. Значну роль, у ефективному лікуванні даного захворювання, відіграє взаємодія між хворим і його родиною та лікуючим лікарем. Лікування ставить за мету досягти повного припинення нападів, тому що вони негативно впливають на здоров’я пацієнта, якість його життя. Часті напади призводять до погіршення пам’яті, порушень настрою, поведінки тощо.

Епілепсія – це розлад мозкової діяльності, що характеризується стійкою схильністю до виникнення епілептичних нападів, а також нейробіологічними, когнітивними, психологічними і соціальними наслідками цього стану.

Поняття «Епілепсії», містить у собі групу різних синдромів і захворювань, що мають різний прогноз і вимагають різного лікування, як терапевтичного, так і нейрохірургічного.

В основу класифікації епілепсії покладено два принципи: етіологічний та локалізаційний.

За етіологією виділяють:

• симптоматичні епілепсії та епілептичні синдроми – наслідок або прояв захворювань ЦНС, є найбільш частими формами епілепсії у дорослих;
• ідіопатичні епілепсії та епілептичні синдроми – характеризуються як захворювання, які не викликані очевидними причинами, за винятком генетичної обумовленості;
• криптогенні епілепсії та епілептичні синдроми – це захворювання з невстановленою, «прихованою» причиною, від ідіопатичних відрізняються відсутністю певних вікових і електроклінічних характеристик.

За локалізацією виділяють: локалізаційно обумовлені, генералізовані, епілепсії та епілептичні синдроми, які неможливо визначити, як фокальні або генералізовані та спеціальні синдроми.

Заходи домедичної допомоги при епілептичному нападі, є базовими, як для пересічних громадян, так і для близьких хворого на епілепсію.

Основи першої допомоги при судомному нападі: знаходячись поряд із хворим, потрібно впевнитися у власній безпеці, зберігати спокій, не проводити штучного дихання та не намагатися відкрити рота, проштовхуючи через затиснуті зуби предмети. Також не слід насильно стримувати рухи. Щоб вберегти пацієнта від травмування, його треба покласти на рівну поверхню, підкласти під голову щось м’яке, повернути її на бік для запобігання потрапляння слини у дихальні шляхи. Після нападу треба спокійно дочекатися, поки хворий прийде до тями, оскільки певний час він може бути дезорієнтованим. Якщо судоми тривають більш як 5 хвилин або напади повторюються настільки часто, що у проміжках між ними у людини не відновлюється свідомість, а також якщо хворий отримав травму або це вагітна жінка - необхідно викликати швидку допомогу.

Показанням для проведення стаціонарного лікування є дебют епілептичних нападів або невизначених пароксизмальних станів, частота й тяжкість яких є загрозливою; розвиток епілептичного статусу; значне почастішання епілептичних нападів, або посилення їх тяжкості; розвиток серйозних ускладнень протиепілептичної терапії; розвиток психотичного розладу; прогресування депресії та когнітивних порушень.

Початок лікування пацієнтів з епілепсією можливий лише у випадках, коли є впевненість в тому, що напади є епілептичними. Наявність у пацієнта двох і більше епілептичних нападів вимагає початку лікування протиепілептичними препаратами. При розвитку епілептичного нападу на фоні гострої патології ЦНС діагноз епілепсії не встановлюється. В таких випадках, діагностується гострий симптоматичний епілептичний напад (ГСЕН).

Пошук етіології епілепсії не повинен припинятися після початку лікування ПЕП навіть у разі його успішності.

Ситуації, які не потребують призначення антиконвульсантів після 1-го епілептичного нападу:

- Молодий вік і відсутність факторів ризику розвитку епілепсії.

- Неускладнена вагітність і відсутність факторів ризику розвитку епілепсії.

- Гострий симптоматичний напад.

- Напад, спровокований тривалою депривацією сну.

Ситуації, що вимагають обов'язкового призначення антиконвульсантів після 1-го епілептичного нападу:

- Дебют з епілептичного статусу.

- Упевненість в дебюті ідіопатичної генералізованої епілепсії.

- Доведена наявність епілептичних нападів в анамнезі.

- Наявність неврологічної патології, що викликала напад.

Призначення антиконвульсантів можливе і доцільне після розвитку першого нападу при поєднанні 2-х і більше ознак, викладених нижче:

- безумовні епілептиформні зміни на ЕЕГ;

- наявність родової травми або дані про важку органічну патологію ЦНС в ранньому дитинстві;

- наявність у дитячому та підлітковому віці «епілептичних стигм»;

- сімейний анамнез епілепсії;

- важкий характер нападів, розвиток яких загрожує життю або здоров'ю пацієнта;

- наявність в анамнезі періодів або станів порушень свідомості;

- неприпустимість розвитку повторного нападу для пацієнта.

Якщо прийнято рішення починати лікування, вибір ПЕП препаратів повинен здійснюватися з урахуванням наступних чинників: типу нападу, синдрому епілепсії, статі пацієнта, супутніх захворювань.

Ефективність лікування оцінюють через 3 місяці після досягнення терапевтичної дози препарату. Оцінка ефективності протягом меншого періоду часу не дозволяє визначити ефективність ПЕП, і призводить до частої їх зміни і розвитку вторинної фармакорезистентності.

При регулярному прийомі протиепілептичних препаратів, вдається досягти зникнення нападів або зменшення їх інтенсивності та частоти. Відміна ліків повинна бути тільки поступовою, під контролем лікаря, оскільки самостійне припинення вживання або нерегулярний прийом препаратів може привести до фатальних наслідків.

У випадку встановлення фармакорезистентної епілепсії та наявності показань до хірургічного лікування, оперативне втручання повинно проводитись якнайшвидше, оскільки доведено, що тривалий перебіг хвороби знижує ймовірність одержання позитивного результату після операції.

Людмила Суббота, лікар-невропатолог неврологічного відділення КП «ПОКЛ ім. М.В. Скліфосовського  ПОР»